Йоринда
Надо же, как все набрасываются на яблоки.
Я думаю... думаю... як це мало бути?
Минув березень, прийшов квітень. Теплішає, коротшають ночі. У травні вже всі ходять у сорочках. Яких? Білих. Я думаю, білих. Я думаю, ніякої "шароварщини" і вишиванок не було: все ж таки пролетаріят.
Отже, ночі коротшають. Сонце щодня гримить у простір, деколи приходять запашні тропічні зливи... як далі?
Сірі будинки. Установи держслужбовців. Промови, що їх вночі шепочеш сам до себе, а на ранок повторюєш дорогою, аби - кинути в очі, аби почули! Але вони не бажають навіть слухати.

Знаєте, мені захотілося вкусити палець, коли я дізналась, що Любов була прийомною донькою. "Мій золотавий любистку" - це ж... втім...
Знаєте, я не розумію, що мені робити зі словом "ненависть" відносно пана Сталіна. Я не ненавиджу його, це слово надто гаряче, я просто дуже сумую.
-У вас є Хвильовий?
-Зі шкільної програми нічого нема. Ні Хвильвого, ні Багряного...
(...темна моя батьківщина)

Знаєте. Вдосвіта я бачила сон - це частково неправда, та все ж. У тім сні був конверт, і тринадцяте число - очевидно, не грудня, однак і не тридцять третього.
І - будьте добріші до себе.
І це, здається, теж до того: "Мені вже 32, а я такий нерівний, і мало не Сосюра. Словом, мені зараз такий настрій, що тільки й говорити про весняний вечір в молодняку, про далекі згадки, про вальдшнепів, про вечірню тишу над ставком... Словом, на мене вплинуло пиво "Нової Баварії" ".

@темы: Леопард