Ознакомьтесь с нашей политикой обработки персональных данных
  • ↓
  • ↑
  • ⇑
 
Записи с темой: леопард (список заголовков)
19:02 

Одній світлині присвячується.

Надо же, как все набрасываются на яблоки.
[зі вчорашньої ночі я пишу кострубаті верлібри]

Їй було 22
Мені здавалось, 13
Така молода
Наївна
Легка
Дівчина -
Поруч з не-своїм батьком.

Їй було 22.

Коли рахувала роки
Загинала пальці,
І навіть,
Здається,
Водила ними
По стінам
Від дощу
Вогким.

Їй було 22...

@темы: Леопард

URL
13:31 

Надо же, как все набрасываются на яблоки.
Мені здається, всі ці люди так сильно і так щиро живуть у мені, що особистим думкам місця не залишається. Вони не потрібні.
Мабуть, полюблю Павла Тичину найближчі дні.

От, вони. Таких (групових, і взагалі) фото лише декілька, і я страшенно люблю, вдивляючись в обличчя, вгадувати персоналії.
Усі, як один, у шинелях - холодна українська зима? Можливо, самоосвіта і дорослішання для того лиш і потрібні, щоб через певний час вже точно знати, куди підеш, потрапивши у певне місто чи країну.
З Харковом, я, приміром, вже визначилась. І з Віднем. І з Москвою.

"Перший у другому ряді, зліва", шепочу я вам.



"Третій зліва, у першому ряді".


@темы: Леопард

URL
00:50 

Надо же, как все набрасываются на яблоки.
Я думаю... думаю... як це мало бути?
Минув березень, прийшов квітень. Теплішає, коротшають ночі. У травні вже всі ходять у сорочках. Яких? Білих. Я думаю, білих. Я думаю, ніякої "шароварщини" і вишиванок не було: все ж таки пролетаріят.
Отже, ночі коротшають. Сонце щодня гримить у простір, деколи приходять запашні тропічні зливи... як далі?
Сірі будинки. Установи держслужбовців. Промови, що їх вночі шепочеш сам до себе, а на ранок повторюєш дорогою, аби - кинути в очі, аби почули! Але вони не бажають навіть слухати.

Знаєте, мені захотілося вкусити палець, коли я дізналась, що Любов була прийомною донькою. "Мій золотавий любистку" - це ж... втім...
Знаєте, я не розумію, що мені робити зі словом "ненависть" відносно пана Сталіна. Я не ненавиджу його, це слово надто гаряче, я просто дуже сумую.
-У вас є Хвильовий?
-Зі шкільної програми нічого нема. Ні Хвильвого, ні Багряного...
(...темна моя батьківщина)

Знаєте. Вдосвіта я бачила сон - це частково неправда, та все ж. У тім сні був конверт, і тринадцяте число - очевидно, не грудня, однак і не тридцять третього.
І - будьте добріші до себе.
І це, здається, теж до того: "Мені вже 32, а я такий нерівний, і мало не Сосюра. Словом, мені зараз такий настрій, що тільки й говорити про весняний вечір в молодняку, про далекі згадки, про вальдшнепів, про вечірню тишу над ставком... Словом, на мене вплинуло пиво "Нової Баварії" ".

@темы: Леопард

URL
02:28 

Надо же, как все набрасываются на яблоки.
-Так можно, - говорит, улыбаясь своей мягкой, блаженной улыбкой. - Можно любить кого-то, а потом перестать. Правда.
"Пра-авда", с высоким бархатом в середине слова.
Киваю: да, наверное, да.
Но это не худшее.
-Знаете, я думаю всё чаще: хорошо, что он... тогда... не увидел, что было после. Чем всё обернулось.
-"Кем надо быть, чтоб вздергивать опять / Его на дыбу жизни для мучений?"..

Я не знаю, как он говорил (пишут - вдохновенно), видела лишь пару строк почерка. Я думаю порой: вот бы вы мне приснились. Чтобы... чтобы... просто чтобы потерянно опустить глаза.
Конечно, он не снится. Рассматриваю по пальцам считанные фотографии, вчитываюсь в воспоминания современников: невысокий... невзрачный... мгновенно захватывал внимание. Всего десять лет - чтобы взлететь кометой, и исчезнуть. Десять лет. Да...

@темы: Леопард

URL

Живые-во-мне

главная